В арт-центрі Павла Гудімова "Я Галерея" відкрилася виставка художника Ігоря Яновича. Це новий цикл робіт "Горизонталі", який розвинув і трансформував у часі та просторі його серію "Матерія". У свої "Горизонталі" художник, наче в транс, занурює глядача, допомагає йому вирватися зі щоденного пекла буття й подумати про високе. Адже мистецтво, на думку киянина Ігоря Яновича,— це діалог, який нікого не може залишити байдужим.

Арт-центр Павла Гудімова “Я Галерея” представив роботи непересічного нефігуративіста, учасника понад 60 зарубіжних та міжнародних проектів, киянина Ігоря Яновича. Цикл має назву “Горизонталі” й розвиває серію “Матерія”. Як розповів пан Янович “Хрещатику”, на картини його надихнули пейзажі, які пропливали за вікном під час подорожі Польщею. Найбільше вразив обрій, особливо лінія, де сходяться земля і небо. “Саме горизонт і став тим імпульсом, який допоміг мені викристалізувати ідею малюнків. Спочатку циклу як такого не існувало. Були окремі твори, які згодом поєдналися в єдиній темі. А назва “Горизонталі” походить від горизонту. Сама ж горизонталь, на мою думку, є уособленням перипетій буденного життя людини”,— вважає художник. Ігор Янович фантазує та експериментує не лише з ідеєю, а й її формою. Малюнки об’єднує видовжений формат і композиційне, також витягнуте по горизонталі, рішення. А ще в “Горизонталях” майстер “пограв” з матеріалом. На папір він накладає, розливає, розбризкує різні види фарб — від акрилової до емалі, створюючи різноманітну фактуру та нарощуючи рельєф. На роботи цікаво дивитися, а ще краще занурюватися в той горизонт, який відкриває глядачеві майстер. Однак Ігор Янович не вважає, що його “Горизонталі” мають нести якийсь меседж. “Мистецтво не повинно щось доводити. Бути художником означає постійно внутрішньо працювати зі своїм світоглядом. Це наче діалог із самим собою, що матеріалізується у творах. Роботи художника мають говорити самі за себе. Кожного вони можуть надихати по-різному. Ймовірно, хтось сприйме їх на тоншому рівні. Та якщо розмови не відбудеться, це вже не мистецтво. Мистецтво не може нікого залишати байдужим. Воно має пробуджувати людські серця та душі”,— переконаний художник Ігор Янович.

Чи художник ви в душі?

Євген ФІЛІНДАШ, директор Центру соціальної аналітики “Лівий погляд”:
— Не впевнений, що можу претендувати на таке високе звання у його загальноприйнятому розумінні. Можу сказати, що я художник у тому сенсі, що мені не чужий творчий підхід, який застосовую у сфері політики і політології. Я весь час намагаюся не шаблонно, а творчо підходити до ситуацій, використовуючи нові форми діяльності.

Василь БИК, скульптор:
— Як же працювати, коли не бути художником? Все, що ми робимо, йде від душі. Це як любов: немає її у серці — отже, нема любові. Або як Божа іскра, яка з дитинства дається. Моцарт у 4-5 років грав і складав музику. Марія Приймаченко ніде не вчилася, а робила те, що близьке її душі. Якщо я дуже добре знатиму своє ремесло, підбиратиму різноманітні матеріали, стилі — отже, виросту ще більше.

Андрій ДОМАНСЬКИЙ, телеведучий:
— Так, звичайно! Причому модерністсько-авангардистський. У одній із найбільших галерей, яка є лідером авангардизму і експонати якої коштують чи не половину акцій “Газпрому”, виставляють такі шедеври, як фекалії чи ще щось на кшталт цього. А фекалії і я можу продукувати. Тому, чому я не художник? Сьогодні все вважають за творчість!

Богдан ЖОЛДАК, письменник:
— Звичайно. Всі люди в душі художники, більшою чи меншою мірою. Я колись малював карикатури і друкував у газеті, однак карикатури зображають красу навпаки, тобто потворні елементи. Мріяв малювати акварелі з природою київських вулиць, київськими людьми, але не міг дійти до свого часу, та й не вистачало таланту в душі. Заздрю справжнім, геніальним художникам, які можуть нам, звичайним киянам, передати побачену красу на своїх полотнах.