Павло Маков вважається найкращим графіком України. Не тому, що хтось колись надав йому це звання. А тому, що про це шепотілася мистецька богема на відкритті нової виставки художника «Сади і парки Східної України та Криму» в «Я галереї». Харківський художник народився у Санкт-Петербурзі, закінчив Кримське художнє училище у Сімферополі, Санкт-Петербурзьку Академію мистецтв та факультет графіки Харківського художньо- промислового інституту. Член Королівського товариства живописців та графіків Великої Британії і член-кореспондент Академії мистецтв України, Павло Маков сьогодні один із найвідоміших українських митців на Заході. Його персональні виставки відбувалися в Естонії, Чехії, Норвегії, Данії, а роботи художника входять до складу публічних колекцій найкращих музеїв світу — Музею Вікторії й Альберта в Лондоні, Коркоранської художньої галереї у Вашингтоні, Метрополітен-музею в Нью-Йорку, Третьяковської галереї в Москві, а також Державного музею українського мистецтва в Києві.

Павло Маков відомий передусім як майстер офорту — технологічно дуже непростої, специфічної художньої техніки, різновиду гравюри, яку свого часу активно використовував Рембрандт. Попри те, що Павла Макова вважають творцем елітарного офорту, самого майстра цікавлять іншні речі.

— Йому цікаві не знаки престижу, а культура низова, побутова, аутсайдерська. Об’єктом вивчення Павла Макова є ландшафт міста та документи тих мрійників, які будували Харків, — вважає мистецтвознавець Катерина Загорська. Свідченням цих зацікавлень автора є те, що в основі «Садів і парків...» — прихована, надана харківськими інженерами схема телефонних комунікацій, що залягли під найбільшою площею Європи — харківською площею Свободи. Ця схема лягла в основу представлених робіт.

«Сади і парки...» складаються виключно з нових робіт митця, створених у 2007 і 2008 роках. Сам художник вважає серії робіт, починаючи з 2006 року («Сад», презентований у Музеї російського мистецтва у Києві, «Сади», презентовані у Чеському музеї витончених мистецтв у Празі), новим етапом своєї творчості.

Свій попередній грандіозний проект «UtopiA» (виконаний так само у техніці офорту) він створював протягом 1997—2004 років. Про «Утопію» художник говорив:

— Моє трактування слова «утопія» відрізняється від класичного розуміння цього терміну як певного неможливого майбутнього. Насправді я сприймаю утопію як те, що у нас насправді є, як теперішнє. Реальніше за утопію у нас нічого немає.

Згадуючи попередні проекти художника, мистецтвознавець Катерина Загорська аналізує:

— Новим є й те, що цього разу Маков узяв курс на конкретику і конкретизацію. Кожний зображений об’єкт — добре впізнаваний, існує тут і тепер та не залежить від авторської чи глядацької уяви.

Хоча Маков не відмовляється від виплеканої теми садів, він, принаймні на деякий час, позбавляє їх колишньої метафоричності. Змінюється не предмет, а погляд: на перший план виходить нічим і ніким не прикрашена реальність.

Але, як не парадоксально, це не свідчить про те, що з пошуками та дослідженнями Утопії покінчено. Тепер реальність визначається Маковим як одне з можливих її облич. Доведена до своїх меж реальність із усім багном і, водночас, замилуванням власними сміттєзвалищами, перетворюється на порожню метафору. Утопія тепер цікавить художника як проекція справжніх людських мрій.

Саме суть людських мрій становить один із головних об’єктів уваги Павла Макова. На думку художника, люди не припинили мріяти. Але змінилося те, про що вони мріють, змінився характер, сутність, масштаби, сенс і шляхи втілення їхніх мрій.

— Саме тому за допомогою «Садів і парків...» Павло Маков ставить досить простий, але суворий діагноз: мрії людей якось непомітно стали схожі на випорожнення, — резюмує Катерина Загорська.