|
Тільки правда
Віра Балдинюк
Новинар
1.03.2008
Щоб зняти реальне життя людей, Олександр
Чекменьов нерідко живе
серед знедолених
У київській „Я Галереї" 18 березня відкривається персональна виставка світлин власного
фотокореспондента „Новинаря" майстра аналогової фотографи Олександра Чекменьова.
Цикли його робіт„Переможці",Донбас'; „Український паспорт" визнані у світі:
жорсткі соціальні портрети людей вразили Польщу, Словаччину, Швейцарію, Росію.
До 31 березня світлини майстра зможуть побачити й українці.
Ш: Як часто
ти робиш знімки на своїй батьківщині?
— Щойно випадає нагода, беру за власний кошт вихідні і їду знімати
на Луганщину. Весь світловий день ходиш, як на полюванні, шукаєш сюжети і знімаєш
людей. Я помітив: коли день закінчується і все
ніби знято, саме тоді приходить кадр, якого не чекаєш.
Ш: Саме
так виникла знаменита світлина з дівчинкою-покемоном?
— Справді! Історія така: чоловік у костюмі покемона працював
у дитячому садочку, знімався з дітьми. Ми сіли з ним перепочити. Тут підійшла дівчинка
і каже: „Дядечку, а сфотографуйте мене з покемоном!" І раптом бере голову
покемона й одягаєїїна себе. Я б сам ніколи не спланував такого кадру. Колись, у
60-х роках, американський фотограф Діана Арбус фотографувала дітей у масках. Коли
я зробив кадр з дівчинкою-поке-
моном, я дуже добре відчув те, що відчувала Діана.
Те, що природно, - живе довше.
Q: Якою камерою користуєшся поза роботою в журналі?
— У мене стара німецька аналогова камера 1962 року. Кадр з Мерилін Монро у білій сукні зроблений саме такою камерою.
Свого часу я продав усе і вліз у борги, щоб викупити її за 200 доларів.
Коли фотографую нею, вимикаю мозок і відкладаю редакційний
апарат. Мені здається, що вона мені віддячує за своє друге життя. Адже доти
вона просто лежала в колекціонера. Раніше майстрам вистачало 12 кадрів.,,
Ш: Як відбувалися
зйомки шахтарів у копанках із серн „Донбас"?
— Це мої земляки. Знімати там
було заборонено, адже це був нелегальний бізнес колективу з 70 осіб.
Аби щось зняти, Я „прописувався" туди три доби. Потім мусив пожити серед
них. Для початку розмови я мав випити з ними склянку самогону. Копав у шахті
на глибині 37 метрів, носив мішки з вугіллям. 18-річні дівчата йшли з кайлом
в забій, як звичайні жінки-у магазин.
На одній моїй світлині знято весілля шахтарів
на тлі терикону, на іншій, 2002 року - ціла родина. Вся сім'я
вже померла, але на моїх фотографіях живе. Я почуваю до цих людей глибоку повагу,
незрівнянно більшу, ніж до будь-якого політика. Вони горді духом і в них є чого
повчитися.
Ш: Завжди
доводиться йти на такі кроки заради фотографи?
— Якось я знімав людей, які
жили з продажу брухту на полігоні. Вони нелегально збирали залишки знешкодженої
зброї. Мені заборонили публікувати фотографїї. Я чекав два роки, і лише коли полігон
закрили, фото побачили світ.
Сторінка автора
Олександр Чекменьов
|