Свіжа кров української фотографії: експедиція Анни Войтенко в арт-центрі Я Галерея

Відкриття нового персонального проекту українського фотографа Анни Войтенко «Іза» - це не лише експедиція фотохудожниці, розгорнута в об’ємі великої виставки. Це також презентація книги «Анна Войтенко. Іза» (тексти Віталія Цвіда) – першого видання із серії «Українська фотографія» (УФО), присвяченій вітчизняній чорно-білій фотографії, що її розпочинає видавництво Павла Гудімова «Артбук». Тільки на відкритті виставки – автограф-сесія Анни Войтенко для перших покупців її першої книги.

До Ізи, маленького села на Закарпатті, мешканці якого живуть лише з продажу виробів із лози, Анна Войтенко та журналіст Віталій Цвід подорожували вже чотири рази, досконало вивчивши всі особливості перетворення лози на досить коштовний виріб. Цей на позір мирний процес у чорно-білих фотографіях А. Войтенко набуває відтінку й відчуття справжньої війни. Чи не за це інший український фотограф Олександр Ляпін називає її стиль «жорстким реалізмом».

Анна Войтенко, фотограф: «Є така робота – писати вірші. І є така робота – робити фотографії… «Іза» – це розповідь про те, як зернятко лози падає в землю, проростає, перетворюється на кошики, взуття, меблі, скрині, капелюхи; про те, як усе це їде на ринок і гроші переходять із рук покупців до рук майстрів-продавців. Це розповідь про руки».

Павло Гудімов, керівник //гудімов арт проект: «Анна Войтенко - це «свіжа кров» української фотографії, представник нової генерації з власною естетикою і власною темою. Анна подобається мені своєю непередбачуваністю: я завжди знаю, що вона зробить класно, але ніколи не знаю як… Мене вражає її художній підхід: Войтенко може іноді пожертвувати увагою до персонажа, замість того вписуючи його у навколишні обставини, у взаємодію. Її фотографія - це завжди глибока й неординарна робота».

Олександр Ляпін, головний редактор альманаху «Символ»: «Іза – давнє закарпатське село (Хустський район) населенням 5237 осіб, засноване Бог знає коли. Одна з версій його назви: там зупинялась іспанська королева Ізабелла І Кастільська… Замість картоплі, огірків, томатів, там вирощують лозу. Годують її добривом. Кожного року в один день вони всі збираються на полі, де росте лоза, і ріжуть її. Роблять це разом, щоб ніхто нічого не спер. П’ють собі горілку, спілкуються. Потім варять лозу, фарбують, а взимку плетуть з неї. Живуть не бідно, мають замовлення і з України, і з Москви».