Ми звикли називати мистецтвом те, що таким насправді не є, наприклад, первісні сакрально-ритуальні об'єкти або фрески у готичному соборі. Коли мистецтво 20-го сторіччя започаткувало власну археологію, прагнучи розкопати свою суть, воно намагалося зрозуміти, яким чином матеріальний об'єкт може виражати непромовлені істини. Воно прийшло до двох протилежних висновків: поверхня твору мистецтва може бути виходом із одного світу в інший, як у серії Казимира Малєвіча "Біле на білому", або приховує неподолану матеріальність, яка відкривається італійському художнику Лучіо Фонтана через розтин полотна.
Два полюси спіритуальності, два протилежні канони краси зіставляє у своїй відновленій галереї Павло Гудімов разом із художником Ігорем Яновичем. Підбірка української сакральної скульптури, від Пінзеля до 20-го сторіччя, вступає в діалог із новими роботами послідовного абстракціоніста Ігоря Яновича.
В той час як для бароко принциповим завданням було створення фігури за допомогою об'єму, кольору, світлотіні, то абстрактне мистецтво прямувало шляхом редукціонізму - низведення живопису до впорядкування кольору та форм на поверхні полотна. Зіставляючи поруч те, що було подолане (фігуральність), та результат цього подолання (абстракції), автори проекту прагнуть показати різноманітність зображальних мов, якими можна здійснити висловлювання, що стосується духу. Підкреслено персональний досвід, рухи тіла, апологія індивідуального сприйняття та самовираження в яскравого представника 2-ої хвилі українського авангарду Ігоря Яновича зустрічаються з безіменним каноном святості, переданим у дереві, маловивченим майстром 18 сторіччя Пінзелем та зовсім безіменними народними майстрами із західної України.
Втілена у живописі матерія відчуття, брутальний розклад та розчинення форми, що, проте, не виключає вишуканої технічності на полотнах Яновича, зустрічається із естетикою бароко, яка, фактично, також рухається у напрямку до розпаду форми, відкидаючи аполонічну простоту Ренесансу. Глядачеві пропонується зануритися у спорідненість та контрастність, у своєрідність живописної двомірної пластики поруч із трьохмірною, із дерева та зовсім іншої епохи.
